Відгуки Історія втраченої дитини

«Ми завжди були разом, навіть коли були далеко одна від одної». Краще за цю фразу дружбу Ліли та Лену не опишеш. «Історія втраченої дитини» Елени Ферранте це четверта, завершальна частина Неаполітанської тетралогії, і вона розриває серце.

Я йшла до цієї книжки через усі попередні три, і ось він, фінал. Дружба двох жінок, у якій намішано все: любов, ревнощі, зрада, підтримка, суперництво. Вони то віддаляються, то знову зчіплюються, і ти розумієш, що насправді вони нерозривні, хай би що.

Ферранте (про яку досі толком ніхто не знає, хто вона) пише водночас просто і глибоко. Неаполь двадцятого століття оживає, а разом із ним і ціле жіноче життя з усіма його виборами та наслідками. Це не просто сага про дружбу, це чесна розмова про те, як нас формують місце, час і люди поруч.

Якщо ще не читали тетралогію, почніть із першої книги і дочекайтеся цього фіналу, воно того варте. Одна з найсильніших сучасних авторок, без перебільшення. Книга українською мовою, після якої довго не можеш узятися за наступну.