Відгуки The Picture of Dorian Gray / Портрет Доріана Ґрея

Питання, на яке Оскар Уайльд відповідає так, що мороз по шкірі. «Портрет Доріана Ґрея» я обходив десятою дорогою років, мабуть, з десять, бо всі навколо торочили «класика, класика», а в мене це слово викликає позіхання. І ось, дарма обходив. Сів увечері просто погортати, а підвівся з-за столу глибоко за північ.

Зав'язка проста до неможливого. Доріан, юний і неймовірно вродливий, лишається таким назавжди, а старіє й потворніє замість нього портрет на горищі. Здавалося б, мрія. Поки не бачиш, у що ця оборудка перетворює героя зсередини. Уайльд не залякує й не читає моралі, він тихенько, через салонні розмови, підводить до моторошної думки: красива оболонка і гнила середина чудово собі вживаються, і ніхто навколо нічого не помічає.

Окремий кайф, чесно, це мова. Я раз у раз ловив себе на тому, що перечитую речення двічі, бо хочеться запам'ятати й колись ввернути в розмові. Лорд Генрі взагалі ходяча цитата. Хтось скаже, що діалогів забагато й сюжет місцями стоїть на місці, і я навіть погоджуся, але саме в цих діалогах уся сіль.

За жанром тут намішано: готичний роман, філософська притча про гріх і спокусу, плюс добряча порція злої сатири на лицемірне світське товариство вікторіанської Англії. І все це працює разом, не розпадаючись.

Видання, що мені трапилося, гарне, на полиці стоїть як прикраса. Якщо ви, як і я колись, відкладали цю книгу через ярлик «класика», раджу нарешті взяти. Класика українською, до якої я просто дозрів.