Відгуки Школа ідеальних матерів

Узяла «Школу ідеальних матерів» Джессамін Чен на дачу, думала легке чтиво на вихідні. Ага, легке. Сиділа з нею до другої ночі, а потім ще годину не могла заснути, бо в голові крутилось.

Це антиутопія, але страшна вона не вигаданими технологіями, а тим, наскільки впізнавана. Жінка на ім'я Фріда одного дня припустилась помилки, лишила доньку саму на пару годин. І все, далі держава забирає її у спеціальну установу, школу, де матерів «перевиховують» бути ідеальними. Камери, нагляд, оцінки за кожен жест. І весь час читаєш і думаєш: а де та межа, за якою турбота перетворюється на контроль? Хто взагалі вирішує, яка мати достатньо хороша?

Я, до речі, сама не мама, думала, мене це не так зачепить. А зачепило до кісток. Особливо сцени, де Фріду муштрують поряд із роботизованою лялькою-дитиною і виставляють бали за «материнську теплоту». У мене аж руки трусились від злості. І від страху, бо до цього абсурду один крок від реальності, де матерів і так судять усі кому не ліньки.

Найдивніше, що це дебют. Написано так упевнено, наче в авторки вже десяток книжок за плечима, і фінал не дає легких відповідей, за що окреме спасибі.

Це сучасна проза, яка не розважає, а б'є по найболючішому: материнство, провина, суспільний осуд. Не для тих, хто шукає затишне чтиво. Але якщо любите книжки, що трохи псують настрій, а потім ще тижнями живуть із тобою, варто купити. Українською видано добре, переклад не спотикається.