Відгуки Щоденник Ґуантанамо

«Щоденник Ґуантанамо» Мохамеда Ульд Слахі це не та книга, яку читаєш «для задоволення». Її читаєш, щоб не відвертатися. І чесно зізнаюся: давалася вона мені важко, кілька разів я закривав і відкладав на день-два, бо просто не міг далі.

Слахі провів чотирнадцять років у Ґуантанамо. Без офіційних звинувачень, без вироку, без суду. І весь цей час, попри нескінченні допити, ізоляцію, приниження, він примудрявся писати. Цей щоденник, по суті, і є те, що від нього прорвалося назовні. Місцями в тексті досі стоять чорні плями цензури, і від цього ще моторошніше: ти бачиш слова, які хтось вирішив, що тобі знати не можна.

Що вразило мене найбільше? Навіть не жорстокість, хоч її тут вистачає. А те, що Слахі місцями зберігає гумор. Іронізує над охоронцями, підмічає абсурд, лишається живою людиною там, де, здавалося б, людиною лишитися неможливо. Пише він просто, без художніх викрутасів, і саме від цієї простоти все б'є ще сильніше.

Це мемуари, які водночас є важливим документом про права людини й те, на що держава здатна, коли вважає, що ніхто не дивиться. Читати непросто, емоційно вибиває з колії. Але це з тих книг, після яких на багато речей починаєш дивитися інакше. Дуже раджу всім, кому небайдужа справедливість, навіть якщо доведеться читати її маленькими порціями.