Відгуки Щиголь

«Щиголь» Донни Тартт буквально починається з вибуху. Тео Декер, хлопчик, втрачає матір під час теракту в музеї і в тому хаосі виносить звідти невелику картину, яка стане і його порятунком, і його прокляттям на роки.

Я брала цю книгу з осторогою, бо вона величезна, майже цеглина. Але Тартт пише так, що сторінки тануть. Це лауреат Пулітцерівської премії, і відчувається чому: тут і дорослішання, і втрата, і мистецтво, і навіть кримінал, усе сплетено в одне щільне полотно.

Окремо скажу про мову. Тартт описує речі так, що ти бачиш кожну деталь, відчуваєш картину, про яку йдеться. Жанр десь на межі літературної прози й трилера, тобі і думати дають, і напруги підкидають.

Це книга, яка лишає по собі слід, не в сенсі штампу, а буквально, я ще тиждень про неї думала. Якщо хочеться глибокого роману з міцним сюжетом, що почитати схоже на серйозну сучасну прозу, починайте зі «Щигля».