Відгуки Піранезі

Якщо ви, як і я, досі не відійшли від «Джонатана Стренджа і містера Норрелла», то знайте: «Піранезі» зовсім інша Сюзанна Кларк. Тонша, тихіша, дивніша. Замість товстелезного цегляного тому тут невелика книжка, яку я проковтнула буквально за вечір, а потім ще тиждень ходила і думала про неї.

Уявіть людину, яка живе сама у нескінченному будинку з залами, повними статуй, і океаном десь унизу. «Будинок — це світ; світ — це Будинок», каже сам Піранезі, і ви ніби провалюєтесь у цей простір разом із ним. Спочатку незрозуміло взагалі нічого. Хто він, де він, чому веде щоденник. А потім по крихтах складається картинка, від якої мурашки.

Жанр тут умовний. Назвати це просто фентезі язик не повертається, бо насправді книжка про самотність і про те, як людина чіпляється за сенс там, де його начебто нема. Хто шукав, що почитати схоже на «химерну прозу», де атмосфера важливіша за події, раджу не вагатися. Гарне видання українською, тримати в руках приємно.