Відгуки Квіти для Елджернона

Не повірите, але я відкладала «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза кілька років. Думала, ну, фантастика про підвищення інтелекту, що там такого. А це виявилась одна з найгуманніших книг, які я взагалі читала. Тепер шкодую, що так довго відкладала.

Чарлі Гордон, доросла людина з вадами розвитку, миє підлоги в пекарні й мріє стати «розумним, як усі». Йому випадає шанс: операція, яку вже випробували на миші Елджерноні. І спочатку ти радієш разом з ним, бо він починає читати, рахувати, розуміти жарти, в яких раніше не тямив. Закохується. А потім… ну, ви зрозумієте, коли дочитаєте. Скажу лише, що я ту мишу Елджернона забути вже не зможу.

Книга написана у формі його щоденника, і ось це геніально придумано. Разом з Чарлі змінюється сама мова тексту: спершу суцільні помилки й короткі речення, потім з'являються складні думки, довгі фрази, а наприкінці все повертається назад. Ти буквально читаєш, як людина розумнішає, а тоді як втрачає це. Я не пам'ятаю, коли мене востаннє так чіпляла форма, а не тільки сюжет. Кілька разів доводилось відкладати книжку, бо клубок у горлі.

Тут і про етику експериментів (чи маємо ми взагалі право таке робити з людиною?), і про самотність, і про те, що розум сам по собі щастя не дає. Чарлі стає генієм, розумнішим за всіх науковців навколо, а ось ближчим до людей від цього не стає. Радше навпаки.

Це не просто фантастика. Це книга про те, що означає бути людиною, і чи варто мірятися інтелектом. Раджу геть усім, тільки запасіться серветками.