Відгуки Хіба ревуть воли, як ясла повні?

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного я брав із думкою «ну, шкільна класика, треба ж колись закрити цей гештальт», а втягнувся по-справжньому. От буває таке, що книжку, яку в школі домучуєш через силу, у дорослому віці раптом читаєш зовсім іншими очима. Це саме той випадок.

Українське село ХІХ століття, і доля Чіпки Вареника, чоловіка, який щиро хотів жити по правді, а життя його раз за разом штовхало в інший бік. Оцей внутрішній розлам, між бажанням бути чесним і спокусою легкої наживи, між світлом і темрявою всередині однієї людини, описаний так, що аж болить. І, чесно, він зовсім не застарів. Прибери село й ХІХ століття, і ту саму історію можна розповісти про когось сьогоднішнього.

Роман писали Панас Мирний разом з Іваном Біликом, і відчувається, з якою любов'ю вони виписували село. Запахи полів, зміна пір року, побут, говірка, усе так живо, що ніби сам стоїш на тому подвір'ї. Мова, до речі, окреме задоволення, соковита, справжня, така, якою сьогодні вже мало хто пише.

Це соціально-психологічний роман, який багато пояснює і про наше минуле, і про нас самих. Розумію, що багатьом він пригадується як «нудна програмна книжка», і дуже дарма. Якщо хочеться книгу українською, що змушує думати про справедливість і вибір, а не просто розважає, раджу не відкладати. Класика, яку справді варто перечитати дорослими очима, без оцінки в журналі над душею.