Час жити і час помирати

1944-й. Війна добігає кінця. Рядовий Ернст Гребер повертається зі Східного фронту додому у відпустку. Але рідне місто зруйноване бомбардуванням. Розшукуючи батьків, Ернст зустрічає Елізабет У них обмаль часу. Але ці кілька днів, що вони провели разом, здатні вмістити в себе все життя. Все їхнє коротке життя і велике кохання, у якого немає майбутнього Коли весь світ руйнується, коли хтось за тебе вирішує, що тепер — час помирати, так хочеться жити... («Час жити і час помирати»)

Важкий подих війни змушує їх тікати з нацистської Німеччини. Вони більше не мають ні батьківщини, ні минулого, ні майбутнього. Є тільки «тут» і «зараз». Але, блукаючи передвоєнною Європою, попри острах, голод, злидні вони все ж знаходять у собі сили залишатися людьми та не боятися кохати Люби ближнього твого — сказав Христос. Люби ближнього — повторив Ремарк. Навіть коли навколо суцільна темрява. Особливо тоді. («Люби ближнього твого»)