Мова, від якої спершу боліла голова, а потім затягнула
Попереджаю одразу: перші сторінок тридцять «Заводного апельсина» Ентоні Берджесса можна продиратися крізь сленг, як крізь зарості. Берджесс вигадав окрему говірку «надсат», і спочатку половину слів не розумієш. А потім, не повірите, починаєш думати тими ж словами. І це вже частина магії книги.
Головний герой Алекс, харизматичний ватажок банди підлітків, що ночами творять насильство. Аж поки суспільство не вирішує його виправити. І ось тут постає головне питання: що таке добро, якщо людина не може обрати його сама?
Це антиутопія про свободу волі, мораль і контроль. Наскільки далеко має право зайти держава заради порядку, і чи варто це втрати людської індивідуальності. Берджесс балансує між сатирою і серйозною філософією, і після фіналу думаєш ще довго.
Класика, яка лишається гострою й сьогодні. Якщо готові до інтелектуального виклику і темних закутків людської натури, варто прочитати. Тільки дайте їй той перший розгін, не кидайте на сленгу.
Головний герой Алекс, харизматичний ватажок банди підлітків, що ночами творять насильство. Аж поки суспільство не вирішує його виправити. І ось тут постає головне питання: що таке добро, якщо людина не може обрати його сама?
Це антиутопія про свободу волі, мораль і контроль. Наскільки далеко має право зайти держава заради порядку, і чи варто це втрати людської індивідуальності. Берджесс балансує між сатирою і серйозною філософією, і після фіналу думаєш ще довго.
Класика, яка лишається гострою й сьогодні. Якщо готові до інтелектуального виклику і темних закутків людської натури, варто прочитати. Тільки дайте їй той перший розгін, не кидайте на сленгу.
