Як ми змінюємося (& 10 причин, чому ми цього не робимо)

Росс Елленгорн — доктор наук, психотерапевт і консультант з лікування від наркозалежності. У своїй книжці він доводить, що почуття безпорадності й екзистенційної тривоги — це не тривожний розлад і не депресія, а ознака того, що людина не здається попри розчарування, яких зазнала. Вона не втрачає надії, але починає боятися цієї надії, тому що перестала довіряти собі, своїм емоціям, перестала вірити в себе як у джерело правдивої інформації, сумнівається, що може досягти бажаного.

Елленгорн переконує, що такий стан може бути тимчасовою зупинкою, накопичуванням сил. Головне, як людина далі розпорядиться своїм життям.

Щоб змінитися, ви мусите йти до мети поступово. При цьому кожен крок — невтішне нагадування про те, де ви перебуваєте і як далеко вам доведеться пройти, щоб домогтися бажаного. Щоб залишатися на шляху поступових змін, слід уміти уявити мету і водночас бути в змозі діяти справді розмірено, рухатися крок за кроком, сприймаючи все таким, яким воно є.
Ви і я — люди. Ми не суперлюди. Насправді здебільшого цілком нормально, що ви обмежені в можливості, щось зробити будь-якої миті. Власне, приємно бути в зоні смирення. А ще дуже чудово, дивовижно, що ви пов’язані з іншими людьми, отримуєте від них силу й даєте їм за можливості свою силу. Чудово, що ви не машина: затягнув кілька болтів і полагодив. І це найкраща річ у світі, що ви ніколи в житті не буваєте полагоджені. Навіть першокласно, що ваша любов до себе змушує вас уникати тих дій, задля яких ви, жива істота, народжені: змінюватися та зростати.