Відгуки Відьмак. Володарка Озера. Книга 7

Сім книжок. Стільки я йшла з Ґеральтом, і ось «Відьмак. Володарка Озера. Книга 7» Анджея Сапковського (оригінал «Pani Jeziora»). Завершення саги, яке і боїшся читати, бо не хочеш прощатися, і не можеш не читати. У мене реально були змішані почуття: палець завмирав над сторінкою, бо ти ж розумієш, що далі вже нічого не буде.

Це кульмінація всього. Магія сплітається з політичними інтригами, долі вирішуються на тлі великих битв, а в центр остаточно виходить Цірі, від якої залежить майбутнє цілого світу. Сапковський тут не просто рубає сюжетні лінії, він закриває їх так, що щемить. Деякі повороти я не пробачу йому ще довго, скажу чесно, бо боляче. Але саме через цей біль фінал і відчувається справжнім, а не вигаданим заради красивого кінця.

Що я найбільше люблю в його письмі, так це мову, багату, з увагою до найдрібніших деталей, і персонажів, які живі. З їхніми слабкостями, страхами, мріями, недолугими жартами. Вони не герої з п'єдесталу, вони люди, яким співчуваєш і на яких злишся. Тут і фірмова іронія Сапковського нікуди не ділася, навіть у найтрагічніших сценах вона десь поряд, і від того стає ще пронизливіше.

Раджу, звісно, насамперед тим, хто вже пройшов попередні частини, бо книга збирає докупи всю історію й дає відповіді на питання, що назбиралися за всю сагу. Хоча й новачок, що цінує глибоке фентезі, тут не пропаде. Це більше, ніж просто жанрова література українською, це справжня подорож, після якої кілька днів ходиш із дивною порожнечею всередині. Бо все. Історія скінчилася. І це найкраща похвала, яку я можу дати книжці.