Психологія сексуальності

Зиґмунд Фройд (1856—1930) — видатний австрій­сь­кий лікар, психоаналітик і засновник методу психоаналізу. Його називають одним з найбільш неоднозначних учених ХХ століття, якого за життя одні вважали шарлатаном, а інші — генієм. Серед головних досягнень Фройда найбільш важливими є розробка трикомпонентної структурної моделі психіки, виділення специфічних фаз психосексуального розвитку особистості, створення теорії едипового комплексу і виявлення захисних механізмів, що функціонують в психіці. Він справив значний вплив на психологію, медицину, соціологію, антропологію, літературу і мистецтво XX століття, і його внесок у науку навряд чи можна переоцінити.

«Психологія сексуальності» — один із найзнаменитіших творів ученого. Написаний у 1905 році, він справив на сучасників враження вибуху гранати і став визначним явищем не тільки в європейській науці того часу, а й у суспільному житті. Автор привернув увагу багатьох людей до цієї фактично закритої теми, тим самим його праця значною мірою сприяла змінам їхнього уявлення про сексуальність. Фройд вперше торкнувся питання дитячої сексуальності, розглянув природу статевого потягу і різних сексуальних відхилень — перверсій, формулюючи революційні положення, які незабаром стали класичними.