Відгуки

«Мрії мого батька» Барака Обами я взявся читати, бо думав, що це політична автобіографія в стилі «як я став президентом». А виявилося зовсім про інше, і це приємно здивувало. Тут немає ні слова про Білий дім, бо написана вона задовго до всього цього.

Книга починається з того, що Обама дізнається про смерть батька, чоловіка, якого він по суті майже не знав. І саме ця звістка штовхає його до довгих роздумів про власне коріння. Син африканця й білої американки, він росте на Гаваях, дорослішає в Лос-Анджелесі та Чикаго, працює громадським організатором у бідних районах, а потім нарешті їде до Кенії, щоб побачити ту половину родини й себе, яка завжди була для нього загадкою.

Найбільше підкупає відвертість. Він не вдає, що завжди все знав і мав на все відповіді. Навпаки, ділиться сумнівами, гнівом, незручними питаннями про расу й те, ким він взагалі є, чорний чи білий, африканець чи американець. Це писала ще геть не публічна фігура, а молодий чоловік, який по-справжньому намагається скласти себе докупи. І це відчувається буквально на кожній сторінці.

Окремо вразили розділи про Кенію, зустрічі з ріднею, яку він бачить уперше. Дуже людяно, без жодного глянцю.

Якщо вам близька тема пошуку себе й того, як минуле формує нас сьогоднішніх, цей мемуар точно вартий уваги. Я закрив книжку з відчуттям, що дізнався не про майбутнього президента, а про звичайного хлопця, який шукав, звідки він і куди йому далі.