Дві епохи, одна біль, і сльози під кінець
Вероніка (Знаю про книги все)
16 декабря 2025 15:59
Почула про «Ті, що вірили» Ребекки Маккай через подругу, яка сказала тільки одне: «приготуй серветки». Тепер передаю далі тими ж словами.
Це історія про епідемію СНІДу в Чикаго 1980-х, але звести її лише до цього було б несправедливо. Маккай веде дві лінії: 1985 рік, де молодий арт-дилер Єль Тішман намагається втримати життя й кар'єру серед кризи, що насувається, і 2015-й, де Фіона шукає доньку в Парижі. Тридцять років між ними, а біль і надія спільні.
Персонажі тут живі до мурашок, у кожного своя історія, і ти прикипаєш навіть до другорядних. Маккай так точно передає страх, відчай, любов, що під кінець я просто плакала.
Це роман про пам'ять і про те, як минуле тримає нас за руку в сьогоденні. Сучасна проза найвищого ґатунку. Раджу тим, хто не боїться емоційних історій, які лишаються з тобою надовго.