Відгуки

«Я не знаю, чи є ця книга безкінечною, але я знаю, що вона безмежна». Оцим персонаж описує загадкову книгу, і фраза чіпляє так, що далі вже не відкладеш.

«Книга піску» Хорхе Луїса Борхеса, видана 1975 року, це 13 оповідань, і кожне окремий світ зі своїм символізмом. Від «Улрики» й далі, усе про природу реальності, час і нескінченність, яка проходить червоною ниткою крізь усі історії.

Борхес грає з простором і часом так, що здається, ніби кожне оповідання лише шматок чогось значно більшого. І ти весь час намагаєшся це більше намацати, та воно вислизає.

Це інтелектуальний виклик, не розважальне чтиво. Алегорії, метафізика, багатошаровість. Якщо хочеться книги, після якої інакше дивишся на саму літературу, Борхес не підведе.

«Ця книга не має ні початку, ні кінця». Так персонаж описує ту саму книгу піску, і це ідеально про всю збірку Хорхе Луїса Борхеса.

«Книга піску» це кілька оповідань, кожне окрема історія, але всі про одне: нескінченність, час, ілюзії. Найвідоміше дало назву всій збірці, про таємничу книгу, чиї сторінки порахувати неможливо, бо вона постійно змінюється. Така собі метафора того, що світ нам до кінця не пізнати.

Борхес поєднує фантастику й філософію так, що після кожного оповідання сидиш і думаєш. Питань лишається більше, ніж відповідей, але саме в цьому весь смак.

Не для легкого вечора, попереджаю. Але якщо хочеться літератури, яка змушує мізки працювати, це воно.