Відгуки

Малий Джорджі, паперовий кораблик, дощ і рука, що тягнеться з каналізації. З цієї сцени починається «Воно» Стівена Кінга, і знаєте, після неї я перестала спокійно дивитися на зливові решітки.

Але ось що цікаво. «Воно» це насправді не про монстра. Це про дитинство, про страх, про дружбу, яка одна тільки й рятує. Зграя хлопчаків і дівчат проти давнього зла в подобі клоуна Пеннівайза, а паралельно ті самі діти вже дорослими. Кінг сплітає два часи так, що сторінки гортаєш самі собою.

Містечко Деррі він виписав до того детально, що здається, наче сам там жив і кожен дім тобі знайомий. Персонажі живі, зі своїми страхами, в них віриш.

Цеглина страшна, не буду брехати, місцями нічна. Класика жахів, яку варто прочитати хоч раз. Тільки не на ніч.