«Тіні» читала ще в школі, а оце взяла й перечитала
«Палагна вернулась додому лиш над світом» — і чомусь саме така проста фраза в Коцюбинського чіпляє мене найдужче. Купила оце збірку «Тіні забутих предків. Intermezzo», бо стало соромно, що класику пам'ятаю тільки уривками зі шкільної програми.
Чесно, «Тіні забутих предків» зайшли інакше, ніж у 16. Тоді це була просто історія про Івана і Марічку, а тепер бачу, скільки там гуцульського світу, відьом, лісовиків, скільки тих Карпат, що аж пахнуть смерекою. Це не «занудна класика», це жива етнографія, загорнута в історію кохання, від якої щемить.
А «Intermezzo» — то взагалі окрема розмова. Коротка новела, а перечитувала двічі. Винниченки і Стефаники в нас сильні, але оцей утомлений автор, що тікає від людей у поле до жайворонків, говорить дуже по-сучасному. Я теж так іноді хочу.
Якщо думаєте, що почитати з української класики і хочете не з-під палиці, а для себе, оце добрий варіант. Книга українською, видання приємне. Коцюбинський того вартий.
Чесно, «Тіні забутих предків» зайшли інакше, ніж у 16. Тоді це була просто історія про Івана і Марічку, а тепер бачу, скільки там гуцульського світу, відьом, лісовиків, скільки тих Карпат, що аж пахнуть смерекою. Це не «занудна класика», це жива етнографія, загорнута в історію кохання, від якої щемить.
А «Intermezzo» — то взагалі окрема розмова. Коротка новела, а перечитувала двічі. Винниченки і Стефаники в нас сильні, але оцей утомлений автор, що тікає від людей у поле до жайворонків, говорить дуже по-сучасному. Я теж так іноді хочу.
Якщо думаєте, що почитати з української класики і хочете не з-під палиці, а для себе, оце добрий варіант. Книга українською, видання приємне. Коцюбинський того вартий.