П’ятдесятниця

(1994) — це реалістична драма, події якої відбуваються у неназваній балканській країні після падіння соціалістичного режиму. Автор свідомо уникає географічних прив’язок, створюючи узагальнений і концентрований образ країни на перетині політичних інтересів сильних держав. Події п’єси розгортаються навколо старовинної фрески, знайденої у старій закинутій церквичці, в якій наполеонівські солдати колись влаштували стайню, німецькі фашисти — гестапо, комуністи — му-зей історії релігії, а потім продуктовий склад. Відкритий стінопис композиційно подібний на шедевр Джотто «Оплакування Христа», щоправда, створений на кілька десятиліть раніше, що може змі-нити історію мистецтвознавства. Отже, за фреску розгортається справжня війна... За динамічним сюжетом, що нагадує вибухову суміш з інтелекту-ального детективу, трилера і соціальної драми, приховані болючі питання сучасності, на які інколи страшно відповідати.Тому Д. Едґар вкладає цинічні істини у вуста своїх персонажів: «Я вірю, що якщо ми хочемо справжніх змін, до влади мають прийти варвари. Люди, які руйнують, оскільки не знають, як боляче буде, коли стіни держави почнуть падати на голови». «Спочатку стріляємо, потім питаємо, що відбувається. Вітаймо у західному світі!» Змальовуючи хаотичний світ, наповнений облудою, цинізмом, ненавистю і невиправданою жорстокістю, Д. Едґар залишає місце для звичайної людяності, ось тільки чи виживе вона в цьому світі? «…Важко не пригадати жахи Сараєво, вже не згадуючи про нещодавні події в Україні. Однак позитивний посил п’єси міститься вже у її назві. П’ятидесятниця нагадує нам про вечір, коли Святий Дух зійшов на апостолів і всі вони почали говорити різними мовами, але «кожна людина чула свою мову». П’єса залишає нам нитку надії на те, що колись і ми навчимося пізнавати, чути і розуміти одне одного». Із рецензії Алексіс Солоцкі у The New York Times (2014)