Відгуки

У школі «Лісову пісню» я не дочитала, каюсь. А цьогоріч узяла знову, вже дорослою, і не повірите, плакала над фіналом. Леся Українка написала цю драму-феєрію аж 1911 року, а вона досі жива, дихає, пахне лісом.

Мавка для мене тепер не просто героїня казки. Це сама природа, краса і свобода, які людина бере й ламає, бо не вміє інакше. Кохання Мавки й Лукаша, зрада, повернення, оце все читається як міф, але болить по-справжньому, по-людськи.

І мова. Боже, яка мова. Мелодійна, така, що хочеться вимовляти вголос. Це наша класика, перлина української літератури, і соромно, що багато хто знає її тільки зі шкільного переказу. Якщо любите фентезі та міфологію, але хочете щось своє, рідне, українською мовою, обовʼязково перечитайте дорослими очима. Зовсім інша книга виходить.