Відгуки Бути смертним. Що важливо наприкінці життя

Це точно не та книжка, яку береш «для задоволення». «Бути смертним» Атула Ґаванде про те, про що ми всі старанно воліємо не думати: про старість, про невиліковну хворобу, про те, як ми зрештою йдемо. Я довго відкладала її саме тому, лякала тема. І дарма, бо це виявилася одна з найважливіших книжок у моєму житті.

Ґаванде сам хірург, і він робить дуже чесну й незручну для своєї професії річ. Він визнає те, у чому медицина рідко зізнається вголос: лікарі часто борються за зайвий тиждень, за ще одну операцію, але забувають спитати, а чи захоче сам пацієнт такий тиждень і такою ціною, без трубок і реанімацій.

Він розповідає реальні історії з практики, і кожна западає в душу. Але найсильніший розділ особистий, про власного батька, який зіткнувся з невиліковною хворобою. Те, як син-лікар і водночас просто син іде цей шлях разом із батьком, я читала зі сльозами.

І весь час ловила себе на думках про власних літніх батьків. Про те, як ми в сім'ях узагалі не вміємо говорити на ці теми, відмахуємося, мовляв, ще рано. А виявляється, говорити треба вчасно, поки людина може сама сказати, чого хоче. Книжка перевернула мій погляд на те, що значить по-справжньому піклуватися про близьких.

Так, місцями важко, і так, я плакала не раз. Але водночас це напрочуд людяна й світла річ, після якої стає не страшніше, а спокійніше. «Бути смертним» варто прочитати кожному, бо рано чи пізно це торкнеться усіх нас. Один із найважливіших нон-фікшнів, що я тримала в руках.