Запахло дитинством і дідовим садом
Вероніка
27 апреля 2026 01:14
Дочитала «Зачаровану Десну» і досі під враженням. Рідко коли книжка так пахне, розумієте? Олександр Довженко описує своє дитинство в українському селі на початку ХХ століття, і ти буквально відчуваєш ту річку, той город, той тихий ранок, коли ще всі сплять.
Я знала Довженка більше як режисера, тому навіть не сподівалася, що він так пише. Кожна дрібниця в нього оживає: кінь, гарбуз на грядці, дідова борода. Природа тут зовсім не фон, вона повноцінний учасник усього, що відбувається. Десь усміхнешся над дитячою витівкою малого Сашка, а десь раптом стане трохи сумно. Не від чогось поганого, а просто за тим часом, коли життя текло повільніше й кожен день був маленьким відкриттям.
Це автобіографічна повість, причому коротка, прочитати можна за вечір. Але от що цікаво: повертатися до неї хочеться знову. Я вже двічі перечитувала окремі шматки просто заради настрою.
Українська класика, яку варто прочитати хоча б заради цього теплого почуття вдячності за прості радощі. І чесно, після неї починаєш дивитися на звичайні буденні речі навколо себе трохи інакше, з більшою ніжністю чи що. Дуже раджу, особливо якщо втомилися від галасливих новинок і хочеться чогось справжнього.