Отзывы

Якщо хтось скаже, що «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго це лише про любов і трагедію, не вірте, там значно більше.

Так, у центрі дзвонар Квазімодо, красуня-циганка Есмеральда й архідиякон Фролло, і їхні долі сплітаються в один тугий вузол. Але мене зачепило інше: як Гюго грається з зовнішнім і внутрішнім. Краса, що приховує порожнечу, і потворність, за якою ховається справжнє благородство. Просто, а б'є точно.

Окрема насолода, це сам Париж. Гюго описує місто й собор так детально, що книжка місцями читається як прогулянка середньовічними вуличками. Розумієш, чому це називають одним із найкращих історичних романів.

Роман не новий, 1831 рік, а питання ставить вічні: чому ми так легко судимо людей за обличчям. Класика, яка заслуговує місця на полиці. Якщо ще не читали, дуже раджу надолужити.