Понад сто років книзі, а думки досі свіжі
Порівняно з купою сучасної фантастики «Машина часу» Герберта Веллса виглядає майже скромно за обсягом. А б'є сильніше за товстелезні цеглини.
Мандрівник вирушає не до динозаврів, а вперед, аж у 802701 рік. І знаходить там не утопію, а світ, поділений на дві раси: тендітних елоїв, що нічого не роблять, і морлоків, які ховаються під землею. Коли до мене дійшло, що це пряма метафора класового поділу, доведена до жаху, аж мороз пробіг. Як на книгу кінця 19 століття, лячно актуально. Якщо хочете зрозуміти, звідки взялася вся наукова фантастика, починати треба звідси.
Мандрівник вирушає не до динозаврів, а вперед, аж у 802701 рік. І знаходить там не утопію, а світ, поділений на дві раси: тендітних елоїв, що нічого не роблять, і морлоків, які ховаються під землею. Коли до мене дійшло, що це пряма метафора класового поділу, доведена до жаху, аж мороз пробіг. Як на книгу кінця 19 століття, лячно актуально. Якщо хочете зрозуміти, звідки взялася вся наукова фантастика, починати треба звідси.