Той випадок, коли тисяча сторінок це мало
Довго відкладав через обсяг, і дарма. «Девід Копперфілд» Чарлза Діккенса проковтнувся куди швидше, ніж я боявся.
Це історія однієї людини від дитинства до зрілості: Девід росте, набиває ґулі, втрачає, знаходить, помиляється і встає знову. Здавалося б, проста штука, а Діккенс так населяє її живими персонажами, що половину з них пам'ятаєш як знайомих. Один містер Мікобер чого вартий, а вже від підлого Урії Гіпа аж шкіра холоне.
Вікторіанська Англія тут не декорація, а повноцінний герой, з усіма її станами, бідністю й надіями. Стиль у Діккенса теплий, з тонким гумором, тому й читається легко попри товщину. Класична література, до якої справді хочеться повертатися. Як на мене, ідеально для довгих зимових вечорів, коли хочеться надовго провалитися в чужу долю.
Це історія однієї людини від дитинства до зрілості: Девід росте, набиває ґулі, втрачає, знаходить, помиляється і встає знову. Здавалося б, проста штука, а Діккенс так населяє її живими персонажами, що половину з них пам'ятаєш як знайомих. Один містер Мікобер чого вартий, а вже від підлого Урії Гіпа аж шкіра холоне.
Вікторіанська Англія тут не декорація, а повноцінний герой, з усіма її станами, бідністю й надіями. Стиль у Діккенса теплий, з тонким гумором, тому й читається легко попри товщину. Класична література, до якої справді хочеться повертатися. Як на мене, ідеально для довгих зимових вечорів, коли хочеться надовго провалитися в чужу долю.
